Meier-Friedrich Bloch
MEIER FRIEDRICH BLOCH kam am 5.September 1888 in Ihringen zur Welt. Er erlernte das Bäckerhandwerk und betrieb in Freiburg in der Breisacher Straße 15 (heute Colmarer Straße 8) eine Bäckerei, wo er mit seiner Frau LYDIA BLOCH und Tochter Gertrude von 1933 bis 1935 auch wohnte. Danach zog die Familie in die Eschholzstraße 84. Hier wohnte in der Zeit von 1936 bis 1938 unter der Woche auch ihre Nichte Renate Haberer-Krauss bei ihnen, weil Kinder mit jüdischer Religion schon nicht mehr in öffentliche Schulen gehen durften. Ihre Familie lebte nach dem Nazi-Terror in den USA. Die Bäckerei musste unter der Nazi-Herrschaft an „Arier“ verkauft werden. Am 11.November 1938 wurde MEIER FRIEDRICH BLOCH verhaftet und in das KZ Dachau deportiert. Bei seiner Verhaftung soll er 9,69 Reichsmark bei sich gehabt haben. Er bekam im KZ die Gefangenennummer 20981. Nach seiner Rückkehr musste er sein gesamtes Vermögen abgeben. Am 22.Oktober 1940 wurde er erneut verhaftet und deportiert, diesmal in das Lager/Camp Gurs am Nordrand der Pyrenäen. Über das KZ Drancy wurde er mit dem Konvoi Nr.19 am 14.August 1942 in das KZ Auschwitz weiter deportiert, wo er im Alter von 54 Jahren ermordet wurde.
Renate (sie nannte sich später auch Renee) Haberer-Krauss berichtet in einem Brief über ihren Onkel Friedrich:
„Er war ein 1,80 Meter großer, gut aussehender, stattlicher Mann mit den schönsten weißen Haaren, die man sich vorstellen kann. Vor dem Ersten Weltkrieg studierte er Medizin in Freiburg, ging dann als Freiwilliger in den Krieg, wurde verschüttet und war nie mehr derselbe. Er wurde Bäcker und die schöne große Bäckerei Bloch befand sich an der Breisacher Straße. Die Bäckerei ging ganz ums Haus herum. Mein Onkel war die Güte in Person. Wegen der Verschüttung ging er ein bisschen langsam. Er hatte die Geduld eines Engels und liebte Kinder (besonders seine Trudel und mich). Jeden Tag machte er meine Aufgaben mit mir und lehrte mich Zeitung lesen. Wenn ich bös war und wenn ich meinen Teller nicht leer aß, musste ich ins Bett. Aber mein Onkel Friedrich ist immer mit einem kleinen Stück Schokolade in mein Zimmer geschlichen, um mir einen Kuss zu geben und „Gute Nacht“ zu sagen. Er war sehr religiös, hatte aber Verständnis für alles und war offen. Im Lager (Gurs) besuchte er die alten Männer und las ihnen vor. Er sprach ein wunderbares Deutsch und konnte die „Lorelei“, den „Erlkönig“ und „Nach Frankreich ritten zwei Kavaliere“ etc. vorsagen wie kein andrer.“ (Quelle 78)
Über die Ehe von LYDIA BLOCH und MEIER FRIEDRICH BLOCH sagte die Nichte, dass sie eine liebevolle Ehe führten und sich „sehr, sehr gut verstanden“. Renate (Renee) Haberer-Krauss ergänzte in einer E-Mail vom 9. September 2005:
„1933 versuchten Verwandte meines Onkels aus Colmar, Paris und New York, die Blochs zur Auswanderung zu bringen. Lydia und Friedrich Bloch reichten die Anträge ein und sie bekamen eine Nummer, sie saßen beim Konsul, zum Unterschreiben bereit. Sie guckten sich an und sagten wie aus einem Mund: »Wir bleiben daheim«. Friedrich Bloch war im Ersten Weltkrieg, wurde verletzt, sie fühlten sich ganz als Deutsche und sagten: »Keiner tut uns was.« Der älteste Sohn war im Ersten Weltkrieg gefallen und die Familie lebte seit 1700 als treue Bürger in Deutschland. Die Firma Bloch, Bäckerei in Ihringen, gab es seit Ende 1700.
MEIER FRIEDRICH BLOCH was born in Ihringen on September 5, 1888. He learned the baker’s trade and ran a bakery in Freiburg at Breisacher Strasse 15 (today: Colmarer Strasse 8), where he also lived with his wife LYDIA BLOCH and daughter Gertrude from 1933 to 1935. After that, the family moved to Eschholzstraße 84, where their niece Renate Haberer-Krauss also lived with them during the week from 1936 to 1938, because children with Jewish religion were already not allowed to go to public schools. Her family lived in the USA after the Nazi terror. The bakery had to be sold to „Aryans“ under Nazi rule. On November 11, 1938, MEIER FRIEDRICH BLOCH was arrested and deported to the Dachau concentration camp. At the time of his arrest he is said to have had 9.69 Reichsmark with him. He was given prisoner number 20981 in the concentration camp. After his return, he had to hand over all his assets. On October 22, 1940, he was arrested again and deported, this time to the Gurs camp on the northern edge of the Pyrenees. Via the Drancy concentration camp, he was further deported on convoy No.19 to the Auschwitz concentration camp on August 14, 1942, where he was murdered at the age of 54.
Renate (she later also called herself Renee) Haberer-Krauss reports in a letter about her uncle Friedrich:
„He was a six-foot-tall, handsome, stately man with the most beautiful white hair imaginable. He studied medicine in Freiburg before World War I, then went off to war as a volunteer, was buried, and was never the same. He became a baker and the beautiful big bakery Bloch was located on Breisacher Straße. The bakery went all the way around the house. My uncle was kindness personified. Because of the spillage, he walked a little slowly. He had the patience of an angel and loved children (especially his Trudel and me). Every day he did my chores with me and taught me to read the newspaper. If I was bad and if I didn’t finish my plate, I had to go to bed. But my uncle Friedrich always sneaked into my room with a small piece of chocolate to give me a kiss and say „good night“. He was very religious, but had understanding of everything and was open. In the camp (Gurs) he visited the old men and read to them. He spoke a wonderful German and could recite the „Lorelei“, the „Erlkönig“ and „Nach Frankreich ritten zwei Kavaliere“ etc. like no one else.“ (Source 78)
About the marriage of Lydia Bloch and Meier Friedrich Bloch, the niece said that they had a loving marriage and „got along very, very well.“ Renate (Renee) Haberer-Krauss added in an e-mail dated September 9, 2005:
„In 1933, relatives of my uncle from Colmar, Paris and New York tried to get the Blochs to emigrate. Lydia and Friedrich Bloch submitted the applications and they were given a number, they sat with the consul, ready to sign. They looked at each other and said, as if from one mouth, „We’re staying home.“ Friedrich Bloch was in the First World War, was injured, they felt completely German and said, „No one is going to hurt us.“ The eldest son had been killed in World War I and the family had lived in Germany since 1700 as loyal citizens. The Bloch company, bakery in Ihringen, had existed since the late 1700s.
МЕЙЕР ФРІДРІХ БЛОХ народився 5 вересня 1888 року в Ірінгені. Він навчився
хлібопекарської справи та керував пекарнею у Фрайбурзі за адресою:
Брайзахерштр. 15 (сьогодні Кольмарерштр. 8), де жив із дружиною
ЛІДІЄЮ БЛОХ та дочкою Гертрудою з 1933 по 1935 рік. Потім сім’я переїхала на
Ешхольцштрасе 84. Її племінниця Ренате Хаберер-Краус проживала тут протягом тижня
з 1936 по 1938 рік, оскільки дітям з єврейською релігією більше не дозволялося
ходити в державні школи. Її сім’я жила в США після нацистського терору.
Пекарню довелося продати „Ер’єру“ за часів нацистського режиму.
11 листопада 1938 року МЕЙЕР ФРІДРІХ БЛОХ був заарештований і висланий
до концтабору Дахау. Коли його заарештували, за його словами, у нього було
9,69 рейхсмарок. У концтаборі йому дали номер 20981. Після повернення йому
довелося відмовитись від усіх своїх активів. 22 жовтня 1940 р. Його знову
заарештували та депортували, цього разу до табору Гурс на північному краю Піренеїв.
14 серпня 1942 р. його депортували через концтабір Дрансі до концтабору Аушвіц
у колоні № 19, де його було вбито у віці 54 років.
Ренате (вона пізніше називала себе Рене) Габерер-Краус повідомляє в листі про
свого дядька Фрідріха:
„Він був шестифутовий, гарний, статний чоловік з найкрасивішим білим волоссям,
яке ви можете собі уявити. До Першої світової війни він вивчав медицину у Фрайбурзі,
потім пішов на війну добровольцем, після того він бульше не був таким самим.
Він став пекарем, а прекрасна велика пекарня „Блох“ була на вулиці Брайзахер-Штрасе.
Пекарня обійшла весь будинок. Мій дядько був добротою особистістю. Через розлив він
ходив трохи повільно. Він мав терпіння ангела і любив дітей (особливо його Труделя
і мене). Щодня він займався зі мною своїми справами і навчав читати газету.
Якщо я злюся і якщо не залишаю тарілку чистою, мені доводиться лягати спати.
Але мій дядько Фрідріх завжди підкрався до моєї кімнати з маленьким
шматочком шоколаду, щоб поцілувати мене і сказати «на добраніч». Він був дуже
релігійним, але все розумів і був відкритим. У таборі (гури) він відвідував старців
буду читати їм казав він. Він чудово розмовляв німецькою мовою і вмів читати „Lorelei“,
„Erlkönig“, „До Франції їхали двоє кавалерів“ тощо. „(Джерело 78)
Щодо шлюбу Лідії Блох та Мейєра Фрідріха Блоха, племінниця сказала, що вони
уклали одруження в любові і що вони „дуже, дуже добре порозумілись“.
Ренате (Рене) Хаберер-Краус додала в електронному листі від 9 вересня 2005 року:
„У 1933 р. Родичі мого дядька з Кольмара, Парижа та Нью-Йорка намагалися домогтися
еміграції Блохів. Лідія та Фрідріх Блох подали заявки, і їм дали номер,
вони були у консула, готові підписати. Вони подивилсь один на одного і разом сказали,
ніби з одноих вуст: „Ми сидимо вдома“. Фрідріх Блох був у Першій світовій війні,
він був поранений, вони почувались німцями і сказали: „Ніхто з нами нічого не зробить“.
Старший син загинув у Першій світовій війні і сім’я жила з часів відданих громадян
Німеччини в 1700 році. Пекарня „Блох“ в Ірінгені існувала з кінця 1700 року.
